«Техническая модернизация судебного процесса»
19.09.2012
Публикация напечатана на языке оригинала.
«Техническая модернизация судебного процесса»
09 серпня 2012 р. набрали чинності резонансні для судової системи України зміни в три процесуальні кодекси. Ці зміни стосуються технічної модернізації судового процесу, а саме впровадження в цивільному, господарському та адміністративному судочинствах можливості участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Безсумнівно це прогресивні нововведення, які наближають українське судочинство на сходинку ближче до розвинутих судових систем світу, однак реалії функціонування судів в нашій державі змушують замислитися над добросовісністю та ефективністю реалізації цих новел законодавства.
Отже, Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України), Господарський процесуальний кодекс України (далі – ГПК України), Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАС України) доповнені абсолютно аналогічними по суті статтями щодо участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ці норми права передбачають, що ухвала про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції може бути постановлена як за ініціативою самого суду, так і за клопотанням сторони, іншого учасника судового процесу. Підстави для звернення учасника судового процесу з відповідним клопотання про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в законі не передбачені. З огляду на це можна передбачити суперечливий підхід судів до врегулювання питань проведення відеоконференції. Крім того, не передбачено випадків та підстав, за наявності яких суд за своєю ініціативою може прийняти рішення про проведення судового засідання в режимі он-лайн. Доречним було б визначити умовою прийняття такого рішення відсутність заперечень з боку хоча б сторін у справі.
Законодавчо врегульовано, що клопотання може бути подано не пізніш як за 7 днів до дня проведення судового засідання, в якому відбуватиметься така участь. У цьому клопотанні також необхідно зазначити суд, в якому необхідно забезпечити відеозв’язок.
Слід зазначити, що не регламентовано питання визначення суду, в якому буде проводитися відеоконференція. Слід враховувати, що у випадку визначення у клопотанні конкретного суду, де має бути проведена відеоконференція, вимагає додаткового з‘ясування питання про те, чи можливе її проведення саме у той час, коли в іншому суді буде відбуватись розгляд відповідної справи.
Крім того, процесуальні нововведення передбачають, що питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується судом не пізніш як за 5 днів до дня проведення такого судового засідання, а ухвала суду, прийнята за наслідками вирішення цього питання, оскарженню не підлягає. Підстави відмови у задоволенні подібного клопотання не наведені, що, з одного боку, є кращим, ніж наявність у законодавчому документі вичерпного, але недосконало продуманого переліку підстав. Але, з іншого боку, є гарною площиною для необґрунтованих та чисельних відмов. Крім того, при відсутності переліку підстав для відмови судом в задоволенні клопотання про участь особи в судовому засіданні в режимі відеоконференції є абсурдним позбавлення можливості оскарження такого судового рішення. Такі законодавчі положення не відповідають основним конституційним засадам судочинства в Україні, зокрема, щодо забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Законодавчі новели у цій сфері також передбачають, що копія ухвали про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції негайно надсилається до суду, який зобов’язаний організувати її виконання, та особі, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. З метою своєчасного забезпечення проведення відеоконференції копія ухвали також може бути надіслана за допомогою кур’єра, факсу або електронної пошти. Використовувані в судовому засіданні технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення та звуку. Учасникам судового процесу має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового засідання, ставити запитання і отримувати відповіді, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов’язки, передбачені процесуальними кодексами.
Хід і результати процесуальних дій, проведених у режимі відеоконференції, мають фіксуватися судом за допомогою технічних засобів відеозапису. Носій відеозапису відеоконференції є додатком до журналу судового засідання і після закінчення судового засідання приєднується до матеріалів справи.
У разі виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, суд відкладає розгляд справи, крім випадків, коли відповідно до норм відповідного процесуального кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи.
І тут щодо цивільного та адміністративного процесу виникає питання щодо доцільності саме відкладення розгляду справи, адже відповідно до ч. 6 ст. 191 ЦПК України та ч. 5 ст. 150 КАС України, якщо розгляд справи відкладався, справа розглядається спочатку. Як відомо, відкладення розгляду справи і оголошення перерви в її розгляді відрізняється крім як за підставами, також і за наслідками. Так, при оголошенні перерви провадження у справі після її закінчення продовжується зі стадії, на якій воно було перервано. При наявності певних технічних проблем, наприклад, зі звуком при участі одного із учасників судового засідання в режимі відеоконференції, вбачається доцільнішим оголошення перерви у розгляді справи, як це робиться зараз з інших технічних причин (наприклад, нещодавно в Шевченківському районному суді м. Києва у зв’язку з проведенням ремонтних робіт). На наступному засіданні, такий учасник судового процесу зможе вже з’явитися особисто або знову подасть клопотання про забезпечення відеоконференції.
Також у нових статтях процесуальних кодексів визначено, що у разі якщо особа, яка подала клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, з’явилася до зали судового засідання, така особа бере участь у судовому засіданні в загальному порядку. Участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції може бути забезпечена на всіх судових інстанціях.
Зрозуміло, що ще багато недопрацювань розробників цих процесуальних нововведень виявиться у практиці їх реалізації в судах. Однак, як бачимо, деякі технічні та юридичні проблеми участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції можна передбачити вже зараз.
Так, наприклад, у процесуальних нормах, що розглядаються, взагалі не визначена процедура ідентифікації особи, яка бере участь у відеоконференції, що може призвести до зловживань наданим правом та шахрайських дій.
Також, незрозумілим поки залишаються питання щодо підтримання порядку у залі суду та уникнення неповаги до суду он-лайн. Нічого не зазначається і про можливість відеоконференції при закритому судовому засідання, адже суддям буде важко виявити, хто знаходиться у приміщенні з відеозв’язком і спостерігає за засіданням.
Також, цікавим є питання щодо участі декількох учасників судового процесу у засіданні в режимі он-лайн. Чи зможуть технічно забезпечити суди такий формат судового засідання, а якщо ні, то чиє клопотання буде задовольнятися, або, можливо, тоді будуть відхилятися усі подібні клопотання щодо цього засідання.
Отже, нововведення щодо участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції в господарське, цивільне та адміністративне судочинства в цілому є позитивними та прогресивними. Однак, сумнівним у найближчий час є досягнення поставленої мети цих процесуальних змін, а саме оперативності судового розгляду (як зазначали розробники законопроекту). Анцут Еліна,
старший юрист
«Техническая модернизация судебного процесса»
09 серпня 2012 р. набрали чинності резонансні для судової системи України зміни в три процесуальні кодекси. Ці зміни стосуються технічної модернізації судового процесу, а саме впровадження в цивільному, господарському та адміністративному судочинствах можливості участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Безсумнівно це прогресивні нововведення, які наближають українське судочинство на сходинку ближче до розвинутих судових систем світу, однак реалії функціонування судів в нашій державі змушують замислитися над добросовісністю та ефективністю реалізації цих новел законодавства.
Отже, Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України), Господарський процесуальний кодекс України (далі – ГПК України), Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАС України) доповнені абсолютно аналогічними по суті статтями щодо участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ці норми права передбачають, що ухвала про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції може бути постановлена як за ініціативою самого суду, так і за клопотанням сторони, іншого учасника судового процесу. Підстави для звернення учасника судового процесу з відповідним клопотання про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в законі не передбачені. З огляду на це можна передбачити суперечливий підхід судів до врегулювання питань проведення відеоконференції. Крім того, не передбачено випадків та підстав, за наявності яких суд за своєю ініціативою може прийняти рішення про проведення судового засідання в режимі он-лайн. Доречним було б визначити умовою прийняття такого рішення відсутність заперечень з боку хоча б сторін у справі.
Законодавчо врегульовано, що клопотання може бути подано не пізніш як за 7 днів до дня проведення судового засідання, в якому відбуватиметься така участь. У цьому клопотанні також необхідно зазначити суд, в якому необхідно забезпечити відеозв’язок.
Слід зазначити, що не регламентовано питання визначення суду, в якому буде проводитися відеоконференція. Слід враховувати, що у випадку визначення у клопотанні конкретного суду, де має бути проведена відеоконференція, вимагає додаткового з‘ясування питання про те, чи можливе її проведення саме у той час, коли в іншому суді буде відбуватись розгляд відповідної справи.
Крім того, процесуальні нововведення передбачають, що питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується судом не пізніш як за 5 днів до дня проведення такого судового засідання, а ухвала суду, прийнята за наслідками вирішення цього питання, оскарженню не підлягає. Підстави відмови у задоволенні подібного клопотання не наведені, що, з одного боку, є кращим, ніж наявність у законодавчому документі вичерпного, але недосконало продуманого переліку підстав. Але, з іншого боку, є гарною площиною для необґрунтованих та чисельних відмов. Крім того, при відсутності переліку підстав для відмови судом в задоволенні клопотання про участь особи в судовому засіданні в режимі відеоконференції є абсурдним позбавлення можливості оскарження такого судового рішення. Такі законодавчі положення не відповідають основним конституційним засадам судочинства в Україні, зокрема, щодо забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Законодавчі новели у цій сфері також передбачають, що копія ухвали про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції негайно надсилається до суду, який зобов’язаний організувати її виконання, та особі, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. З метою своєчасного забезпечення проведення відеоконференції копія ухвали також може бути надіслана за допомогою кур’єра, факсу або електронної пошти. Використовувані в судовому засіданні технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення та звуку. Учасникам судового процесу має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового засідання, ставити запитання і отримувати відповіді, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов’язки, передбачені процесуальними кодексами.
Хід і результати процесуальних дій, проведених у режимі відеоконференції, мають фіксуватися судом за допомогою технічних засобів відеозапису. Носій відеозапису відеоконференції є додатком до журналу судового засідання і після закінчення судового засідання приєднується до матеріалів справи.
У разі виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, суд відкладає розгляд справи, крім випадків, коли відповідно до норм відповідного процесуального кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи.
І тут щодо цивільного та адміністративного процесу виникає питання щодо доцільності саме відкладення розгляду справи, адже відповідно до ч. 6 ст. 191 ЦПК України та ч. 5 ст. 150 КАС України, якщо розгляд справи відкладався, справа розглядається спочатку. Як відомо, відкладення розгляду справи і оголошення перерви в її розгляді відрізняється крім як за підставами, також і за наслідками. Так, при оголошенні перерви провадження у справі після її закінчення продовжується зі стадії, на якій воно було перервано. При наявності певних технічних проблем, наприклад, зі звуком при участі одного із учасників судового засідання в режимі відеоконференції, вбачається доцільнішим оголошення перерви у розгляді справи, як це робиться зараз з інших технічних причин (наприклад, нещодавно в Шевченківському районному суді м. Києва у зв’язку з проведенням ремонтних робіт). На наступному засіданні, такий учасник судового процесу зможе вже з’явитися особисто або знову подасть клопотання про забезпечення відеоконференції.
Також у нових статтях процесуальних кодексів визначено, що у разі якщо особа, яка подала клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, з’явилася до зали судового засідання, така особа бере участь у судовому засіданні в загальному порядку. Участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції може бути забезпечена на всіх судових інстанціях.
Зрозуміло, що ще багато недопрацювань розробників цих процесуальних нововведень виявиться у практиці їх реалізації в судах. Однак, як бачимо, деякі технічні та юридичні проблеми участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції можна передбачити вже зараз.
Так, наприклад, у процесуальних нормах, що розглядаються, взагалі не визначена процедура ідентифікації особи, яка бере участь у відеоконференції, що може призвести до зловживань наданим правом та шахрайських дій.
Також, незрозумілим поки залишаються питання щодо підтримання порядку у залі суду та уникнення неповаги до суду он-лайн. Нічого не зазначається і про можливість відеоконференції при закритому судовому засідання, адже суддям буде важко виявити, хто знаходиться у приміщенні з відеозв’язком і спостерігає за засіданням.
Також, цікавим є питання щодо участі декількох учасників судового процесу у засіданні в режимі он-лайн. Чи зможуть технічно забезпечити суди такий формат судового засідання, а якщо ні, то чиє клопотання буде задовольнятися, або, можливо, тоді будуть відхилятися усі подібні клопотання щодо цього засідання.
Отже, нововведення щодо участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції в господарське, цивільне та адміністративне судочинства в цілому є позитивними та прогресивними. Однак, сумнівним у найближчий час є досягнення поставленої мети цих процесуальних змін, а саме оперативності судового розгляду (як зазначали розробники законопроекту). Анцут Еліна,
старший юрист
