«Что я могу сделать для своего государства?», «Украинская правда», 15.05.2008 г.
15.05.2008
Публикация напечатана на языке оригинала.
Що я можу зробити для своєї держави?
Печально та закономірно, що молодь, яка є творцем майбутньої історії, являє собою чи не найпасивнішу частину українського суспільства. Одна із найменш економічно захищених верств населення, світогляд якої ще продовжує формуватися, вона інтуїтивно відчуває наближення глобальної української кризи, яку вона не в змозі відвернути.
Розпіарені проблеми, такі як "необхідність конституційної реформи", "вступ до НАТО" та чергові позачергові вибори відсувають в далеку площину інформаційного простору постійне погіршення стану довкілля та охорони здоров’я, розпродаж стратегічних промислових об’єктів, занепад села, поширення тютюнопаління та алкоголізму, наркотичної та ігрової залежності, епідемії туберкульозу, СНІДу, зростаюча кількість ракових та серцево-судинних захворювань у молодих людей.
Враховуючи, що населення України щорічно зменшується приблизно на півмільйона, що буде з народом через століття?
Ось як характеризує сучасну атмосферу в Україні член національного комітету Громадянської кампанії "Молодіжна Варта" Синельников: "Більшість українських вчених вже або емігрувала, або пішла в торгівлю. Професія педагога стала непрестижною. Освіта, культура і армія фінансуються за залишковим принципом. Нормальний, неолігархічний бізнес постійно перебуває під загрозою знищення, економічний бандитизм набув масових масштабів.
Українська діаспора не потрібна цій державі, не бачить перспектив і прискорено асимілюється. ЗМІ цілодобово працюють на знищення дитини, матері, батька, сім’ї. Мегаполіси страждають від перенаселення, малі міста і села — від безробіття та бідності. Старше покоління вражене недугами і страхом, медицина перетворилась на бізнес, зацікавлений у збільшенні хронічно хворих".
Можна говорити про відсутність представництва інтересів молоді на керівних посадах в органах виконавчої влади та у парламенті, де можна на пальцях перерахувати кількість молодих депутатів.
Навіть "у годину пік", упродовж передвиборчих кампаній, політики підтримують переважно розважальні та популістські молодіжні заходи, тоді як більш важливі питання молодіжного життя залишаються поза увагою.
Молодь не є їх основною цільовою групою через низьку активність на виборах та низьку довіру до політичних сил. У системі координат "молодь – політика" це призводить переважно до взаємного ігнорування.
Парадоксально, але при всьому вищевикладеному молодь, як і все населення України, досить сильно заполітизована на примітивно-асоціативному рівні. Майже ніхто не замислюється, що замість плакатів "Василь Пупкін, ПР", або "З любов’ю, БЮТ", хоча б де-не-де можуть висіти плакати "Я – українець, і я цим пишаюсь", "Я – творець свого майбутнього", "Наша мова – солов’їна"...
Чому ж тоді дивуватися, коли у молодих громадян відсутній патріотизм та любов до Батьківщини, рідної мови, віра у власні сили та успіх самореалізації, довіра до держави та політиків, повага до попередніх поколінь, відчуття власної ролі як громадянина та особистої значущості як члена суспільства...
Низька політична і правова культура молоді, її соціальна пасивність пояснюється активізацією психологічних механізмів захисту від небезпеки та відсутності передчуття змін на краще.
Тобто, пасивність, байдужість, неосвіченість та низька правосвідомість молоді існують не самі по собі, а є наслідком глобальних процесів, що відбуваються в індивідуальній та масовій свідомості.
Ці процеси можна охарактеризувати як: стрес, розгубленість, втрата усталених цінностей, відчуття власної незахищеності та незначущості як члена суспільства, агресія, страх, бажання будь-якою ціною захистити себе та близьких від небезпеки, або абстрагуватися від них.
Часто, ці психологічні фактори супроводжуються глибокими злиднями, шкідливими умовами праці, неможливістю для молодих сімей придбати власне житло та іншими економічними проблемами.
Гірко, що зрозуміти витоки, причини і передумови цих явищ для того, щоб подумати про потенційні шляхи їх подолання, більшість молодих людей не просто не може, а навіть і не намагається.
При цьому очевидно, що поширення та поглиблення цього стану ставить під загрозу національну безпеку і майбутнє нашого народу, дає можливість легкого маніпулювання суспільною свідомістю та є для української нації шляхом у небуття.
Історія вчить вже багато століть, що зростанню економічного благополуччя країни передує розвиток духовності та культури. На сьогодні ж, в молодому українському суспільстві, спостерігається їх катастрофічний занепад, інтелектуальна та духовна деградація.
Відсутня не просто загальна народна, в тому числі, молодіжна ідеологія (яку колись представляв, зокрема, комсомол). Навіть її окремі складові: популяризація національної ідеї, сприяння розвитку інтелектуальних та творчих молодіжних рухів, здорового способу життя, заборона реклами та пропаганди тютюну, алкоголю, насильства; немає жодного телевізійного або друкованого ЗМІ, який би виражав думку інтелектуальної молоді.
Боротьбою за інтереси молоді, здається, сьогодні реально опікуються лише благодійні фонди та об’єднання громадян, зусилля яких без реальної дієвої підтримки держави залишаються краплями у морі.
Наша нація і країна зможуть вистояти, однак для цього необхідна, в першу чергу, зміна психології, світогляду та культури. Замість споживацького "мені винні", або дещо короткозорого, в українському випадку, "що я можу зробити для своєї держави?", на чільне місце мають бути поставлені тези: я – відповідальний за свою долю і долі інших людей, з якими я пов'язаний.
Я не можу витрачати час на скарги та очікування змін, я змінюю сам себе і світ навколо себе. Я бажаю виконувати свою роботу добре, оскільки від неї залежать інші. Завдяки синергії з такими ж, як я, ми збільшуємо результати нашої праці. Я – люблю свій народ і свою країну, і зроблю її кращою.
Ставлення до негативних явищ має бути адекватним їх негативним наслідкам, і виявлятися у дієвій боротьбі (наприклад, за дотримання прав і свобод людини), або у пасивному спротиві (наприклад, первинним засобом протидії корупції є повна особиста відмова від давання хабарів).
Здоровий спосіб життя, патріотизм, самоповагу, правосвідомість, критичне мислення необхідно виховувати змалку. На жаль, і на загальнодержавному рівні, і на рівні програм популярних політичних партій не спостерігається практична реалізація такої виховної програми.
Надію на гідне майбутнє народу дають інтелектуальні та спортивні всеукраїнські та місцеві молодіжні організації, на фінансування проектів яких щороку виділяється декілька мільйонів гривень.
Однак, молодь лише на 1-2% задіяна у громадських рухах та організаціях, і вони не можуть і не повинні замінювати собою діяльність та відповідальність держави, що зобов’язана опікуватись молоддю задля свого ж власного майбутнього.
Якщо через 10-20 років на руїнах вітчизняної економіки залишиться розчароване, спите, хворе, розпущене покоління, що очікує наш народ та нашу державу?
Майбутнє твориться сьогодні.
Анастасія Москаленко, Віце-президент Всеукраїнської молодіжної громадської організації "Дебатна Академія", для УП
Що я можу зробити для своєї держави?
Печально та закономірно, що молодь, яка є творцем майбутньої історії, являє собою чи не найпасивнішу частину українського суспільства. Одна із найменш економічно захищених верств населення, світогляд якої ще продовжує формуватися, вона інтуїтивно відчуває наближення глобальної української кризи, яку вона не в змозі відвернути.
Розпіарені проблеми, такі як "необхідність конституційної реформи", "вступ до НАТО" та чергові позачергові вибори відсувають в далеку площину інформаційного простору постійне погіршення стану довкілля та охорони здоров’я, розпродаж стратегічних промислових об’єктів, занепад села, поширення тютюнопаління та алкоголізму, наркотичної та ігрової залежності, епідемії туберкульозу, СНІДу, зростаюча кількість ракових та серцево-судинних захворювань у молодих людей.
Враховуючи, що населення України щорічно зменшується приблизно на півмільйона, що буде з народом через століття?
Ось як характеризує сучасну атмосферу в Україні член національного комітету Громадянської кампанії "Молодіжна Варта" Синельников: "Більшість українських вчених вже або емігрувала, або пішла в торгівлю. Професія педагога стала непрестижною. Освіта, культура і армія фінансуються за залишковим принципом. Нормальний, неолігархічний бізнес постійно перебуває під загрозою знищення, економічний бандитизм набув масових масштабів.
Українська діаспора не потрібна цій державі, не бачить перспектив і прискорено асимілюється. ЗМІ цілодобово працюють на знищення дитини, матері, батька, сім’ї. Мегаполіси страждають від перенаселення, малі міста і села — від безробіття та бідності. Старше покоління вражене недугами і страхом, медицина перетворилась на бізнес, зацікавлений у збільшенні хронічно хворих".
Можна говорити про відсутність представництва інтересів молоді на керівних посадах в органах виконавчої влади та у парламенті, де можна на пальцях перерахувати кількість молодих депутатів.
Навіть "у годину пік", упродовж передвиборчих кампаній, політики підтримують переважно розважальні та популістські молодіжні заходи, тоді як більш важливі питання молодіжного життя залишаються поза увагою.
Молодь не є їх основною цільовою групою через низьку активність на виборах та низьку довіру до політичних сил. У системі координат "молодь – політика" це призводить переважно до взаємного ігнорування.
Парадоксально, але при всьому вищевикладеному молодь, як і все населення України, досить сильно заполітизована на примітивно-асоціативному рівні. Майже ніхто не замислюється, що замість плакатів "Василь Пупкін, ПР", або "З любов’ю, БЮТ", хоча б де-не-де можуть висіти плакати "Я – українець, і я цим пишаюсь", "Я – творець свого майбутнього", "Наша мова – солов’їна"...
Чому ж тоді дивуватися, коли у молодих громадян відсутній патріотизм та любов до Батьківщини, рідної мови, віра у власні сили та успіх самореалізації, довіра до держави та політиків, повага до попередніх поколінь, відчуття власної ролі як громадянина та особистої значущості як члена суспільства...
Низька політична і правова культура молоді, її соціальна пасивність пояснюється активізацією психологічних механізмів захисту від небезпеки та відсутності передчуття змін на краще.
Тобто, пасивність, байдужість, неосвіченість та низька правосвідомість молоді існують не самі по собі, а є наслідком глобальних процесів, що відбуваються в індивідуальній та масовій свідомості.
Ці процеси можна охарактеризувати як: стрес, розгубленість, втрата усталених цінностей, відчуття власної незахищеності та незначущості як члена суспільства, агресія, страх, бажання будь-якою ціною захистити себе та близьких від небезпеки, або абстрагуватися від них.
Часто, ці психологічні фактори супроводжуються глибокими злиднями, шкідливими умовами праці, неможливістю для молодих сімей придбати власне житло та іншими економічними проблемами.
Гірко, що зрозуміти витоки, причини і передумови цих явищ для того, щоб подумати про потенційні шляхи їх подолання, більшість молодих людей не просто не може, а навіть і не намагається.
При цьому очевидно, що поширення та поглиблення цього стану ставить під загрозу національну безпеку і майбутнє нашого народу, дає можливість легкого маніпулювання суспільною свідомістю та є для української нації шляхом у небуття.
Історія вчить вже багато століть, що зростанню економічного благополуччя країни передує розвиток духовності та культури. На сьогодні ж, в молодому українському суспільстві, спостерігається їх катастрофічний занепад, інтелектуальна та духовна деградація.
Відсутня не просто загальна народна, в тому числі, молодіжна ідеологія (яку колись представляв, зокрема, комсомол). Навіть її окремі складові: популяризація національної ідеї, сприяння розвитку інтелектуальних та творчих молодіжних рухів, здорового способу життя, заборона реклами та пропаганди тютюну, алкоголю, насильства; немає жодного телевізійного або друкованого ЗМІ, який би виражав думку інтелектуальної молоді.
Боротьбою за інтереси молоді, здається, сьогодні реально опікуються лише благодійні фонди та об’єднання громадян, зусилля яких без реальної дієвої підтримки держави залишаються краплями у морі.
Наша нація і країна зможуть вистояти, однак для цього необхідна, в першу чергу, зміна психології, світогляду та культури. Замість споживацького "мені винні", або дещо короткозорого, в українському випадку, "що я можу зробити для своєї держави?", на чільне місце мають бути поставлені тези: я – відповідальний за свою долю і долі інших людей, з якими я пов'язаний.
Я не можу витрачати час на скарги та очікування змін, я змінюю сам себе і світ навколо себе. Я бажаю виконувати свою роботу добре, оскільки від неї залежать інші. Завдяки синергії з такими ж, як я, ми збільшуємо результати нашої праці. Я – люблю свій народ і свою країну, і зроблю її кращою.
Ставлення до негативних явищ має бути адекватним їх негативним наслідкам, і виявлятися у дієвій боротьбі (наприклад, за дотримання прав і свобод людини), або у пасивному спротиві (наприклад, первинним засобом протидії корупції є повна особиста відмова від давання хабарів).
Здоровий спосіб життя, патріотизм, самоповагу, правосвідомість, критичне мислення необхідно виховувати змалку. На жаль, і на загальнодержавному рівні, і на рівні програм популярних політичних партій не спостерігається практична реалізація такої виховної програми.
Надію на гідне майбутнє народу дають інтелектуальні та спортивні всеукраїнські та місцеві молодіжні організації, на фінансування проектів яких щороку виділяється декілька мільйонів гривень.
Однак, молодь лише на 1-2% задіяна у громадських рухах та організаціях, і вони не можуть і не повинні замінювати собою діяльність та відповідальність держави, що зобов’язана опікуватись молоддю задля свого ж власного майбутнього.
Якщо через 10-20 років на руїнах вітчизняної економіки залишиться розчароване, спите, хворе, розпущене покоління, що очікує наш народ та нашу державу?
Майбутнє твориться сьогодні.
Анастасія Москаленко, Віце-президент Всеукраїнської молодіжної громадської організації "Дебатна Академія", для УП
