«Нельзя ликвидировать тысячи местных отделений общественных организаций, поскольку это нарушит Конституцию Украины»

Публикация напечатана на языке оригинала:
http://www.civicua.org/news/view.html?q=1889968

«Не можна ліквідувати тисячі місцевих осередків громадських організацій, оскільки це порушить Конституцію України»

22.03.2012 р. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про громадські об'єднання» № 4572-VI, окремі положення якого викликали глибоке занепокоєння у діючих всеукраїнських та міжнародних громадських організацій та їх членів і є, на мою думку, такими, що грубо порушують конституційне право на свободу об’єднання.

А саме, п. 7, 8 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного закону встановлюють: «7. Всеукраїнські та міжнародні громадські організації, зареєстровані на день введення цього Закону в дію, вважаються громадськими організаціями, що підтвердили свій всеукраїнський статус. Місцеві осередки таких громадських організацій можуть враховуватися для цілей частин сьомої - дев'ятої статті 19 цього Закону як їх відокремлені підрозділи протягом строку, визначеного пунктом 8 цього розділу. 8. Правовий статус місцевих осередків громадських організацій, які діяли зі статусом юридичної особи на день введення цього Закону в дію, має бути приведений у відповідність із цим Законом протягом п'яти років з дня введення його в дію. Рішення про припинення таких осередків як юридичних осіб приймається вищим органом управління громадської організації. Правонаступником майна, активів та пасивів таких осередків є відповідна громадська організація».

Сотні найбільших всеукраїнських та міжнародних громадських організацій, деякі з яких були створені ще до проголошення незалежності, об’єднують на сьогодні сотні тисяч наших співвітчизників саме на основі місцевих осередків, які зареєстровані як юридичні особи. Існують сотні, а можливо і тисячі зареєстрованих як юридичні особи районних, районних у містах, міських, обласних та інших місцевих осередків всеукраїнських громадських організацій у всіх областях України. Цем осередкам притаманні, зокрема, такі ознаки:
- вони створювались на підставі рішень загальних зборів своїх членів, які є їх найвищими керівними органами і вирішують всі основні питання їх діяльності;
- вони діють з високою автономією від «материнських» організацій і відповідно до принципу самоврядування;
- члени приймають участь в діяльності «материнських організацій» саме через місцеві осередки у своєму населеному пункті.

До 02.05.2011 року частина 6 ст. 14 Закону України «Про об’єднання громадян» передбачала можливість державної реєстрації місцевих осередків всеукраїнських та міжнародних об’єднань громадян як юридичних осіб, якщо така реєстрація передбачена статутними документами цих об’єднань. Стаття 13 Закону України «Про об’єднання громадян» передбачає, що об'єднання громадян діє на основі статуту або положення.

Якщо статут всеукраїнської чи міжнародної організації передбачав можливість державної реєстрації її осередків як юридичних осіб, такі осередки створювались і реєструвались до 2011 року відповідно до положень ст.ст. 6, 9, 13 Закону України «Про об’єднання громадян» та статуту своєї організації як юридичні особи, на підставі рішень загальних зборів своїх членів. Ці осередки і досі мають високу автономність, виборних керівників і діють на підставі принципу самоврядування. Вони є постійнодіючими складовими своїх «материнських організацій», які ефективно реалізовують статутні цілі та завдання «на місцях».

Водночас пункти 7, 8 Розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про громадські об'єднання» встановлюють їх примусову ліквідацію протягом 5 років з дня введення вказаного Закону в дію за рішенням вищого керівного органу «материнської» організації. Адже відповідно до ст. 13 вказаного Закону України «Про громадські об’єднання», відокремлені підрозділи всеукраїнських громадських організацій не є юридичними особами, рішення про їх створення та закриття прийматимуться на всеукраїнському рівні.

Ймовірно вищенаведені положення прийняті з метою зручності подальшого обліку місцевих осередків – відокремлених підрозділів органами, які здійснюють їх державну реєстрацію. Вважаю, що новостворені громадські об’єднання можуть і не мати в своєму складі відокремлених підрозділів – юридичних осіб, але щодо діючих всеукраїнських та міжнародних громадських організацій, місцеві осередки яких раніше були створені відповідно до законодавства як юридичні особи, приведення у відповідність їх діяльності та статутів до ст. 13 вказаного Закону України «Про громадські об’єднання» матиме наслідком істотне порушення прав цих громадських організацій та їх членів. Законодавець фактично «переклав з хворої голови на здорову»: замість того, що встановити порядок здійснення державної реєстрації змін до статутів та припинення місцевих осередків, які були створені, відповідно до умов нового закону, і привести нову систему реєстрації у відповідність до потреб вже існуючих організацій, він зобов’язав самі громадські організації рушити свою налагоджену та збалансовану структуру і порушувати конституційні права своїх членів для пристосування до нової системи.

Вважаю, що пункти 7, 8 Розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про громадські об’єднання» порушують конституційні права і свободи всеукраїнських громадських організацій, їх членів та місцевих осередків, що зареєстровані як юридичні особи, а саме:

Порушення 1. Ст. 22 Конституції України: «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».

Ст. 64 Конституції України: «Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

Порушення полягає у тому, що в даному випадку відбувається необгрунтоване звуження змісту та обсягу вже існуючих на даний момент прав та інтересів членів громадських організацій на свободу об’єднання та обмеження цих прав, що полягає в обов’язку припинити їх об’єднання у місцевих осередках, припинити проводити загальні збори місцевих осередків та право на управління своїми місцевими осередками – юридичними особами на місцевому рівні.

Відповідно до ст. 20 Загальної декларації прав людини, ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами. Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якого об'єднання. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням за винятком тих, що прямо встановлені законом. Статті 36 Конституції України відповідають стаття 314 Цивільного кодексу України, стаття 7 Закону України «Про об’єднання громадян».

Право на свободу об’єднання є за своєю природою особистим немайновим конституційним правом та включає, зокрема, правову та фактичну можливість добровільно, без примусу чи попередньої згоди створювати об’єднання громадян, за своїм вибором обирати їх керівництво, вирішувати питання про їх ліквідацію; право об’єднань громадян самостійно виробляти свої статути, організовувати свою внутрішню структуру та апарат; право добровільно вирішувати питання про припинення діяльності своєї організації. В даному випадку місцеві осередки – юридичні особи та всі їх члени примусово позбавляються цих прав, що порушує ст. 22, 64 Конституції України та підриває налагоджену, відпрацьовану, збалансовану структуру всеукраїнських та міжнародних громадських організацій.

Порушення 2. Ст. 36 Конституції України: «Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей», та ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: «Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб». Згідно з ч. 4 ст. 37 Конституції України, заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

До конституційних гарантій права громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації також належить вичерпний перелік підстав та особливий порядок припинення діяльності громадських об'єднань. Обов’язкове припинення діючих місцевих осередків, зареєстрованих як юридичні особи не є необхідним для національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Враховуючи вищевикладене, вважаю, що пункти 7 та 8 Розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про громадські об’єднання» суперечать ст.ст. 22, 36, 64 Конституції України та ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки фактично встановлюють безпідставну примусову ліквідацію сотень, а можливо і тисяч діючих місцевих осередків всеукраїнських та міжнародних громадських організацій та їх членів.

Анастасія Москаленко,
Керуючий партнер ЮФ "Москаленко і Партнери", адвокат.