“On the Significant Novels of the Tax Legislation of Ukraine”, Legal Portal "Pravotoday" as of January, 6 2011
06.01.2011
The article is published in original language.
«Деякі суттєві новели податкового законодавства України»
Конституція України не даремно встановила, що референдум щодо законопроектів з питань податків не допускається, а система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України. Прийняття будь-якого фіскального закону неодмінно викликає суспільний спротив та обурення, але лише напрацьована з часом практика надасть можливість оцінити його реальні сильні та слабкі сторони, баланс позитивних та негативних наслідків для платників податків, держави та суспільства. Сподіваємось, що з часом до кодексу будуть внесені зміни, які відповідають реальним потребам суспільства і створять більш справедливу і врівноважену систему. Але наразі ми маємо застосовувати те, що маємо. Можна сказати, що з часу внесення до Верховної Ради законопроекту № 6509 до прийняття остаточної редакції Податкового кодексу України відбулись значні покращення, хоча з політичних причин ціла низка важливих пропозицій так і не отримали в кодексі свого відображення.
Деякими значними нововведеннями ПК України, що стосуються всіх без винятку платників податків і набудуть сили з 1 січня 2010 р., є наступні:
1.Беззаперечними досягненнями наближення податкового і бухгалтерського обліку та уніфікація багатьох податкових законів та підзаконних актів, які сьогодні діють в даній сфері. Тепер податкові норми буде простіше шукати і застосовувати. Зокрема, з 1 січня 2011 року втрачає чинність ціла низка законодавчих актів, таких як Закони України "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби", "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", "Про плату за землю", "Про систему оподаткування", "Про податок на додану вартість", "Про фіксований сільськогосподарський податок", "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", "Про податок з доходів фізичних осіб", "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів", з 1 квітня 2011 року - Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" та низка інших законів та підзаконних актів. Це означає, що повинна відбутись докорінна зміна податкового законодавства та роз’яснень у даній сфері, а також, сподіваємось, судової практики, яка на сьогодні має яскраво виражену схильність до задоволення вимог фіскальних органів на противагу платникам.
2. Введено широкий понятійний апарат.
Стаття 14 ПК України містить широкий перелік визначень різноманітних об’єктів та операцій для цілей оподаткування, значна частина з яких вже була надана в інших актах законодавства України. При цьому, очевидно, для цілей оподаткування застосуванню підлягатимуть саме визначення, надані в кодексі, також і з урахуванням того, що вони прийняті пізніше. Тому в своїй господарській діяльності та при підготовці кожної конкретної господарської операції платникам податків необхідно враховувати як понятійний апарат, так і податкові норми, що стосуються таких операцій, для законної оптимізації оподаткування та уникнення порушень законодавства.
3.Здійснено розмежування правоохоронної та контрольної функцій органів державної податкової служби. Зокрема, прийняття Податкового кодексу повинно вирішити (принаймні частково) проблему щодо кримінальних справ. У 2008 році було порушено 3 099 "галузевих" кримінальних справ, 602 особи засуджено, 13 - виправдано судом. Тобто лише в 1/5 випадків порушені справи було доведено до суду. Таким чином, можна припустити, що найчастіше справи порушувалися для вчинення тиску на посадову особу чи підприємство.
В кодексі визначається, що у разі, коли правоохоронними органами виявлятимуться ознаки податкового злочину, кримінальна справа порушуватиметься за такими ознаками, а не за фактом наявності рішення органу державної податкової служби. Факт скоєння податкового злочину має доводитись засобами, передбаченими кримінально-процесуальним законодавством, а не в межах адміністративного процесу. Рішення про нарахування платнику податків податкового зобов’язання прийматиметься за результатами розгляду кримінальної справи судом після набрання рішенням законної сили. При цьому захист прав платників податків від необґрунтованого кримінального переслідування гарантуватиметься механізмом захисту прав підозрюваного та обвинуваченого в кримінальному процесі.
Стаття 86.9. визначає, що у разі якщо грошове зобов’язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.
4.Скасовуються дванадцять місцевих податків і зборів, а саме: ринковий збір; комунальний податок; податок з реклами; дев'ять інших місцевих податків і зборів, які не відіграють істотної ролі в наповненні місцевих бюджетів. Натомість, запроваджуються: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; єдиний податок; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (які є обов’язковими); збір за місця для паркування транспортних засобів та туристичний збір (встановлення яких віддається на розсуд місцевих рад). Так система оподаткування в цій частині стане більш чіткою, зручною та ефективною.
5.Цікавим нововведенням є законодавче закріплення права платника податків вести свої справи, пов’язані зі сплатою податків, через представника. Хоча це і раніше не було заборонено, тим не менш, тепер платники податків мають узаконене право вести свої податкові справи через юридичні, аудиторські або бухгалтерські фірми або окремих консультантів. Кодекс закріплює, що особиста участь платника податків в податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах. Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків ? фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства. Представник платника податків користується правами, встановленими цим Кодексом для платників податків.
6. Податкова адреса та листування з платником податків.
Стаття 45 Податкового кодексу визначає, що податковою адресою платника податків ? фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків в органі державної податкової служби. Податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Податковою адресою підприємства, переданого у довірче управління, є місцезнаходження довірчого власника.
Стаття 42 Розділу ІІ Податкового кодексу визначає, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Якщо платник податків протягом чотирьох днів з дня надсилання йому контролюючим органом відповідного документа не повідомив такий контролюючий орган про зміну податкової адреси, повернення документів, як таких, що не знайшли адресата, не звільняє платника податку від їх виконання. Хоча залишається невизначеним, яким чином платник податків, який змінив податкову адресу і документи щодо якого повернулись як такі, що не знайшли адресата, зможе повідомити про це податковий орган, на практиці це може ускладнити оскарження податкових рішень платникам, які не знаходяться за своєю адресою або фактично не мають її.
Аналогічно, стаття 58.3. встановлює, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Зважаючи на скорочені строки для оскарження податкових повідомлень-рішень, це може створити багато проблем для суб’єктів господарювання, які фактично не знаходяться за своєю адресою. Необхідно своєчасно повідомляти податкові органи про зміну податкової адреси (місцезнаходження) та обов’язково створювати умови для своєчасного та повного отримання кореспонденції за вказаною адресою.
7.Зберігання документів.
Нововведенням ПК є обов’язок платників податків забезпечити зберігання первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи.
Незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.
Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.
При цьому згідно з п. 44.5. кодексу, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, платник податків зобов’язаний у п’ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.
Платник податків зобов’язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу. У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.
Таким чином, «втрата» документів з метою ухилення від оподаткування буде неможливою.
8. Щодо штрафних санкцій.
Згідно з підрозділом 10 Перехідних положень, у зв’язку з набранням чинності цим Кодексом штрафні санкції, які можуть бути накладені на платників податків за порушення нормативних актів Кабінету Міністрів України, центрального податкового органу, положень, прямо передбачених цим Кодексом, починають застосовуватися до таких платників податків за наслідками податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого такі акти були введені в дію.
Не застосовуються фінансові санкції до платників податку на прибуток підприємств та платників податків, що перейшли на загальну систему оподаткування, за порушення податкового законодавства за наслідками діяльності у другому і третьому календарних кварталах 2011 року (1 вересня 2011 року).
Штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення. Але передбачено ряд винятків.
9.Щодо оскарження рішень фіскальних органів.
Рекомендуємо звернути увагу на п. 4.1.4. ПК України: принцип презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; що повністю відповідає принципам, закладеним в Кодексі адміністративного судочинства України.
Як і раніше, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Необхідно звернути увагу, що згідно з п. 56.19. кодексу, у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
У разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до остаточного вирішення справи судом. Це правило не поширюється на випадки, коли таке обвинувачення базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.
Порушення кримінальної справи за будь-якими приводами та підставами стосовно платника податків або його службових (посадових) осіб не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника податків, поданої до суду у межах процедури апеляційного узгодження.
Ці процесуальні нюанси можуть успішно використовуватись при судовому оскарженні рішень фіскальних органів.
Анастасія Москаленко, Наталія Мельник
Юридична фірма «Москаленко і Партнери»
«Деякі суттєві новели податкового законодавства України»
Конституція України не даремно встановила, що референдум щодо законопроектів з питань податків не допускається, а система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України. Прийняття будь-якого фіскального закону неодмінно викликає суспільний спротив та обурення, але лише напрацьована з часом практика надасть можливість оцінити його реальні сильні та слабкі сторони, баланс позитивних та негативних наслідків для платників податків, держави та суспільства. Сподіваємось, що з часом до кодексу будуть внесені зміни, які відповідають реальним потребам суспільства і створять більш справедливу і врівноважену систему. Але наразі ми маємо застосовувати те, що маємо. Можна сказати, що з часу внесення до Верховної Ради законопроекту № 6509 до прийняття остаточної редакції Податкового кодексу України відбулись значні покращення, хоча з політичних причин ціла низка важливих пропозицій так і не отримали в кодексі свого відображення.
Деякими значними нововведеннями ПК України, що стосуються всіх без винятку платників податків і набудуть сили з 1 січня 2010 р., є наступні:
1.Беззаперечними досягненнями наближення податкового і бухгалтерського обліку та уніфікація багатьох податкових законів та підзаконних актів, які сьогодні діють в даній сфері. Тепер податкові норми буде простіше шукати і застосовувати. Зокрема, з 1 січня 2011 року втрачає чинність ціла низка законодавчих актів, таких як Закони України "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби", "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", "Про плату за землю", "Про систему оподаткування", "Про податок на додану вартість", "Про фіксований сільськогосподарський податок", "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", "Про податок з доходів фізичних осіб", "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів", з 1 квітня 2011 року - Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" та низка інших законів та підзаконних актів. Це означає, що повинна відбутись докорінна зміна податкового законодавства та роз’яснень у даній сфері, а також, сподіваємось, судової практики, яка на сьогодні має яскраво виражену схильність до задоволення вимог фіскальних органів на противагу платникам.
2. Введено широкий понятійний апарат.
Стаття 14 ПК України містить широкий перелік визначень різноманітних об’єктів та операцій для цілей оподаткування, значна частина з яких вже була надана в інших актах законодавства України. При цьому, очевидно, для цілей оподаткування застосуванню підлягатимуть саме визначення, надані в кодексі, також і з урахуванням того, що вони прийняті пізніше. Тому в своїй господарській діяльності та при підготовці кожної конкретної господарської операції платникам податків необхідно враховувати як понятійний апарат, так і податкові норми, що стосуються таких операцій, для законної оптимізації оподаткування та уникнення порушень законодавства.
3.Здійснено розмежування правоохоронної та контрольної функцій органів державної податкової служби. Зокрема, прийняття Податкового кодексу повинно вирішити (принаймні частково) проблему щодо кримінальних справ. У 2008 році було порушено 3 099 "галузевих" кримінальних справ, 602 особи засуджено, 13 - виправдано судом. Тобто лише в 1/5 випадків порушені справи було доведено до суду. Таким чином, можна припустити, що найчастіше справи порушувалися для вчинення тиску на посадову особу чи підприємство.
В кодексі визначається, що у разі, коли правоохоронними органами виявлятимуться ознаки податкового злочину, кримінальна справа порушуватиметься за такими ознаками, а не за фактом наявності рішення органу державної податкової служби. Факт скоєння податкового злочину має доводитись засобами, передбаченими кримінально-процесуальним законодавством, а не в межах адміністративного процесу. Рішення про нарахування платнику податків податкового зобов’язання прийматиметься за результатами розгляду кримінальної справи судом після набрання рішенням законної сили. При цьому захист прав платників податків від необґрунтованого кримінального переслідування гарантуватиметься механізмом захисту прав підозрюваного та обвинуваченого в кримінальному процесі.
Стаття 86.9. визначає, що у разі якщо грошове зобов’язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.
4.Скасовуються дванадцять місцевих податків і зборів, а саме: ринковий збір; комунальний податок; податок з реклами; дев'ять інших місцевих податків і зборів, які не відіграють істотної ролі в наповненні місцевих бюджетів. Натомість, запроваджуються: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; єдиний податок; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (які є обов’язковими); збір за місця для паркування транспортних засобів та туристичний збір (встановлення яких віддається на розсуд місцевих рад). Так система оподаткування в цій частині стане більш чіткою, зручною та ефективною.
5.Цікавим нововведенням є законодавче закріплення права платника податків вести свої справи, пов’язані зі сплатою податків, через представника. Хоча це і раніше не було заборонено, тим не менш, тепер платники податків мають узаконене право вести свої податкові справи через юридичні, аудиторські або бухгалтерські фірми або окремих консультантів. Кодекс закріплює, що особиста участь платника податків в податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах. Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків ? фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства. Представник платника податків користується правами, встановленими цим Кодексом для платників податків.
6. Податкова адреса та листування з платником податків.
Стаття 45 Податкового кодексу визначає, що податковою адресою платника податків ? фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків в органі державної податкової служби. Податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Податковою адресою підприємства, переданого у довірче управління, є місцезнаходження довірчого власника.
Стаття 42 Розділу ІІ Податкового кодексу визначає, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Якщо платник податків протягом чотирьох днів з дня надсилання йому контролюючим органом відповідного документа не повідомив такий контролюючий орган про зміну податкової адреси, повернення документів, як таких, що не знайшли адресата, не звільняє платника податку від їх виконання. Хоча залишається невизначеним, яким чином платник податків, який змінив податкову адресу і документи щодо якого повернулись як такі, що не знайшли адресата, зможе повідомити про це податковий орган, на практиці це може ускладнити оскарження податкових рішень платникам, які не знаходяться за своєю адресою або фактично не мають її.
Аналогічно, стаття 58.3. встановлює, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Зважаючи на скорочені строки для оскарження податкових повідомлень-рішень, це може створити багато проблем для суб’єктів господарювання, які фактично не знаходяться за своєю адресою. Необхідно своєчасно повідомляти податкові органи про зміну податкової адреси (місцезнаходження) та обов’язково створювати умови для своєчасного та повного отримання кореспонденції за вказаною адресою.
7.Зберігання документів.
Нововведенням ПК є обов’язок платників податків забезпечити зберігання первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи.
Незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.
Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.
При цьому згідно з п. 44.5. кодексу, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, платник податків зобов’язаний у п’ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.
Платник податків зобов’язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу. У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.
Таким чином, «втрата» документів з метою ухилення від оподаткування буде неможливою.
8. Щодо штрафних санкцій.
Згідно з підрозділом 10 Перехідних положень, у зв’язку з набранням чинності цим Кодексом штрафні санкції, які можуть бути накладені на платників податків за порушення нормативних актів Кабінету Міністрів України, центрального податкового органу, положень, прямо передбачених цим Кодексом, починають застосовуватися до таких платників податків за наслідками податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого такі акти були введені в дію.
Не застосовуються фінансові санкції до платників податку на прибуток підприємств та платників податків, що перейшли на загальну систему оподаткування, за порушення податкового законодавства за наслідками діяльності у другому і третьому календарних кварталах 2011 року (1 вересня 2011 року).
Штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення. Але передбачено ряд винятків.
9.Щодо оскарження рішень фіскальних органів.
Рекомендуємо звернути увагу на п. 4.1.4. ПК України: принцип презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; що повністю відповідає принципам, закладеним в Кодексі адміністративного судочинства України.
Як і раніше, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Необхідно звернути увагу, що згідно з п. 56.19. кодексу, у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
У разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до остаточного вирішення справи судом. Це правило не поширюється на випадки, коли таке обвинувачення базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.
Порушення кримінальної справи за будь-якими приводами та підставами стосовно платника податків або його службових (посадових) осіб не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника податків, поданої до суду у межах процедури апеляційного узгодження.
Ці процесуальні нюанси можуть успішно використовуватись при судовому оскарженні рішень фіскальних органів.
Анастасія Москаленко, Наталія Мельник
Юридична фірма «Москаленко і Партнери»
