“To Remove is not to Discharge” // “The Legal Newspaper”, № 6 (228) as of 09.02.2010
09.02.2010
The article is published in original language.
Усунути ще не значить відсторонити
Анастасія Москаленко
Партнер Юридичної фірми «Москаленко і Партнери»
Роботодавців не даремно хвилює можливість виникнення спору про правомірність звільнення керівних працівників, що є однією з найпоширеніших категорій трудових спорів, адже зазвичай саме для таких працівників має найбільше значення їх ділова репутація (на яку можуть значно вплинути причини звільнення), стягнення невиплаченої заробітної плати (зазвичай у чималих розмірах), вони відзначаються особливими особистими якостями: наполегливістю, цілеспрямованістю, впевненістю у собі, а також мають можливість оплатити кваліфіковані юридичні послуги для належного захисту своїх прав. Адже директори та інші керівні працівники, які входять до виконавчих органів юридичних осіб, користуються захистом трудового законодавства в рівній мірі з іншими працівниками.
Але з іншого боку, якщо призначений директор неналежним чином виконує покладені на нього обов’язки, що призводить до майнових втрат юридичної особи, погіршення ділової репутації або, наприклад, пригнічує настрій трудового колективу, що перманентно негативно позначається на продуктивності праці, у учасників товариства (підприємства, установи, організації) неодмінно має бути право усунути такого директора від виконання обов’язків. При чому нерідко виникає потреба здійснити таке усунення невідкладно, зокрема якщо існує загроза швидкого відчуження майна, умисне прийняття «не підйомних» зобов’язань, або здійснення керівником інших недобросовісних та неправомірних правочинів.
Колізія, яка існує між нормами трудового законодавства та ч. 3 ст. 99 ЦК України, до недавнього часу завдавала значного клопоту учасникам розгляду відповідних спорів. А саме, якщо ч. 3 ст. 99 ЦК України закріплює право загальних зборів в будь-який час усунути членів виконавчого органу (директора, дирекції, правління тощо) від виконання своїх обов’язків (якщо в установчих документах не визначені підстави для цього), то саме поняття «усунення» членів виконавчого органу від виконання своїх обов’язків в трудовому законодавстві відсутнє, що до останнього часу «стримувало» суди від широкого застосування цієї норми і дозволяло більшості авторів говорити про можливість такого усунення виключно в порядку звільнення, відсторонення, переведення або переміщення керівного працівника на іншу роботу (насамперед про звільнення та відсторонення).
В цей же час, ст. 46 КЗпП України дозволяє відсторонити працівника від роботи виключно в обмеженому переліку випадків (появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством), а ст. 36, 40-43-1 та інші норми КЗпП України встановлюють суворі умови та порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, формально дотриматись яких у повній мірі при звільненні керівника за рішенням загальних зборів юридичної особи є майже неможливим. Якщо ж, згідно з п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 24 грудня 1999 р. № 13, буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв’язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП). У разі ж звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, що одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Тобто, мета усунення недобросовісного керівника від виконання його обов’язків не тільки не досягається, але й існує реальна загроза завдання юридичній особі ще більшої матеріальної шкоди через виплату йому відповідних компенсацій.
Суди України по-різному тлумачили вищевказану колізію. По-перше, ч. 3 ст. 99 ЦК України розглядалася як «інший випадок, передбачений законом», у розумінні ст. 46 КЗпП України (Ухвала ВСУ від 3 жовтня 2007 р. у справі № 6-6318св07). По-друге, які різні і не взаємопов’язані правовідносини, а саме, що відсторонення від роботи, передбачені КЗпП України, не є тотожним усуненню члена виконавчого органу від виконання своїх обов’язків, а тому відсторонення на підставі ч. 3 ст. ЦК України є протиправним (за логікою Постанови ВГСУ у справі № 20/442/07 від 22 травня 2008 р.). По-третє, ч. 3 ст. 99 ЦК України застосовувалась незалежно від ст. 46 та інших норм КЗпП України як підстава для усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов’язків (Рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі № 2-5135/08 від 18.02.2009 р.).
Свіжим рішенням Конституційного суду України від 12 січня 2010 р. № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України нарешті пролито світло на розгляд справ цієї категорії, яке хоча і не у вичерпній, але в достатній формі відповідає на поставлені запитання.
Так, заявник звернувся до КСУ з клопотанням дати офіційне тлумачення ч. 3 ст. 99 ЦК України і роз'яснити, чи є усунення членів виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків на підставі вказаної норми одним із випадків, передбачених законодавством щодо відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом, про які йдеться у ст. 46 КЗпП України.
КСУ, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні, виходив з необхідності захисту державою конституційних прав особи володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, займатися підприємницькою діяльністю, не забороненою законом можуть реалізовувати, зокрема, через товариства, які поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Оскільки в ст. 99 ЦК України визначені засадничі положення щодо порядку утворення, діяльності, назви цього органу, його компетенції, способу усунення від виконання обов'язків осіб, які належать до його складу, ці положення застосовуються до всіх товариств, якщо інші правила для окремих видів товариств не встановлені законом. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган (одноособовий чи колегіальний) реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов'язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників. Згідно з рішенням КСУ, корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений ч. 3 ст. 99 ЦК України, згідно з якою члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків.
Усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов'язків (ч. 3 ст. 99 ЦК України) або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень (абз. 1 ч. 2 ст. 61 Закону України "Про акціонерні товариства") за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов'язків міститься не в приписах Кодексу законів про працю, а у ст. 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права. «Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним».
«У зв'язку з цим "усунення" відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень».
Виходячи з вищевикладеного Конституційний Суд України вирішив, що положення ч. 3 ст. 99 ЦК України "члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків" слід розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства у будь-який час і з будь-яких підстав усунути особу (осіб) від виконання обов'язків члена (членів) виконавчого органу за умови, якщо в установчих документах товариства не визначено таких підстав. Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків, яке передбачене ч. 3 ст. 99 ЦК України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні ст. 46 КЗпП України.
Дане рішення КСУ є, на думку автора, не тільки позитивним здобутком вітчизняного законодавства та правової думки, але насамперед «рятівним колом» усіх видів товариств від дій їх недобросовісних керівників, відповідальність же порядних керівників має також підвищитись.
Очевидно, що «усунення» від виконання обов’язків буде оформлюватись протоколом загальних зборів (конференції чи іншого уповноваженого органу) товариства та рішенням згідно з цим протоколом, але залишається відкритим питання оформлення такого «усунення» за трудовим законодавством, наприклад питання про оплату праці на час «усунення члена виконавчого органу від виконання своїх обов’язків». Тому сподіваємось, що відповідне рішення Конституційного суду України стане поштовхом до змін трудового законодавства у цьому напрямку.
Усунути ще не значить відсторонити
Анастасія Москаленко
Партнер Юридичної фірми «Москаленко і Партнери»
Роботодавців не даремно хвилює можливість виникнення спору про правомірність звільнення керівних працівників, що є однією з найпоширеніших категорій трудових спорів, адже зазвичай саме для таких працівників має найбільше значення їх ділова репутація (на яку можуть значно вплинути причини звільнення), стягнення невиплаченої заробітної плати (зазвичай у чималих розмірах), вони відзначаються особливими особистими якостями: наполегливістю, цілеспрямованістю, впевненістю у собі, а також мають можливість оплатити кваліфіковані юридичні послуги для належного захисту своїх прав. Адже директори та інші керівні працівники, які входять до виконавчих органів юридичних осіб, користуються захистом трудового законодавства в рівній мірі з іншими працівниками.
Але з іншого боку, якщо призначений директор неналежним чином виконує покладені на нього обов’язки, що призводить до майнових втрат юридичної особи, погіршення ділової репутації або, наприклад, пригнічує настрій трудового колективу, що перманентно негативно позначається на продуктивності праці, у учасників товариства (підприємства, установи, організації) неодмінно має бути право усунути такого директора від виконання обов’язків. При чому нерідко виникає потреба здійснити таке усунення невідкладно, зокрема якщо існує загроза швидкого відчуження майна, умисне прийняття «не підйомних» зобов’язань, або здійснення керівником інших недобросовісних та неправомірних правочинів.
Колізія, яка існує між нормами трудового законодавства та ч. 3 ст. 99 ЦК України, до недавнього часу завдавала значного клопоту учасникам розгляду відповідних спорів. А саме, якщо ч. 3 ст. 99 ЦК України закріплює право загальних зборів в будь-який час усунути членів виконавчого органу (директора, дирекції, правління тощо) від виконання своїх обов’язків (якщо в установчих документах не визначені підстави для цього), то саме поняття «усунення» членів виконавчого органу від виконання своїх обов’язків в трудовому законодавстві відсутнє, що до останнього часу «стримувало» суди від широкого застосування цієї норми і дозволяло більшості авторів говорити про можливість такого усунення виключно в порядку звільнення, відсторонення, переведення або переміщення керівного працівника на іншу роботу (насамперед про звільнення та відсторонення).
В цей же час, ст. 46 КЗпП України дозволяє відсторонити працівника від роботи виключно в обмеженому переліку випадків (появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством), а ст. 36, 40-43-1 та інші норми КЗпП України встановлюють суворі умови та порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, формально дотриматись яких у повній мірі при звільненні керівника за рішенням загальних зборів юридичної особи є майже неможливим. Якщо ж, згідно з п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 24 грудня 1999 р. № 13, буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв’язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП). У разі ж звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, що одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Тобто, мета усунення недобросовісного керівника від виконання його обов’язків не тільки не досягається, але й існує реальна загроза завдання юридичній особі ще більшої матеріальної шкоди через виплату йому відповідних компенсацій.
Суди України по-різному тлумачили вищевказану колізію. По-перше, ч. 3 ст. 99 ЦК України розглядалася як «інший випадок, передбачений законом», у розумінні ст. 46 КЗпП України (Ухвала ВСУ від 3 жовтня 2007 р. у справі № 6-6318св07). По-друге, які різні і не взаємопов’язані правовідносини, а саме, що відсторонення від роботи, передбачені КЗпП України, не є тотожним усуненню члена виконавчого органу від виконання своїх обов’язків, а тому відсторонення на підставі ч. 3 ст. ЦК України є протиправним (за логікою Постанови ВГСУ у справі № 20/442/07 від 22 травня 2008 р.). По-третє, ч. 3 ст. 99 ЦК України застосовувалась незалежно від ст. 46 та інших норм КЗпП України як підстава для усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов’язків (Рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі № 2-5135/08 від 18.02.2009 р.).
Свіжим рішенням Конституційного суду України від 12 січня 2010 р. № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України нарешті пролито світло на розгляд справ цієї категорії, яке хоча і не у вичерпній, але в достатній формі відповідає на поставлені запитання.
Так, заявник звернувся до КСУ з клопотанням дати офіційне тлумачення ч. 3 ст. 99 ЦК України і роз'яснити, чи є усунення членів виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків на підставі вказаної норми одним із випадків, передбачених законодавством щодо відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом, про які йдеться у ст. 46 КЗпП України.
КСУ, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні, виходив з необхідності захисту державою конституційних прав особи володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, займатися підприємницькою діяльністю, не забороненою законом можуть реалізовувати, зокрема, через товариства, які поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Оскільки в ст. 99 ЦК України визначені засадничі положення щодо порядку утворення, діяльності, назви цього органу, його компетенції, способу усунення від виконання обов'язків осіб, які належать до його складу, ці положення застосовуються до всіх товариств, якщо інші правила для окремих видів товариств не встановлені законом. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган (одноособовий чи колегіальний) реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов'язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників. Згідно з рішенням КСУ, корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений ч. 3 ст. 99 ЦК України, згідно з якою члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків.
Усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов'язків (ч. 3 ст. 99 ЦК України) або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень (абз. 1 ч. 2 ст. 61 Закону України "Про акціонерні товариства") за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов'язків міститься не в приписах Кодексу законів про працю, а у ст. 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права. «Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним».
«У зв'язку з цим "усунення" відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень».
Виходячи з вищевикладеного Конституційний Суд України вирішив, що положення ч. 3 ст. 99 ЦК України "члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків" слід розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства у будь-який час і з будь-яких підстав усунути особу (осіб) від виконання обов'язків члена (членів) виконавчого органу за умови, якщо в установчих документах товариства не визначено таких підстав. Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків, яке передбачене ч. 3 ст. 99 ЦК України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні ст. 46 КЗпП України.
Дане рішення КСУ є, на думку автора, не тільки позитивним здобутком вітчизняного законодавства та правової думки, але насамперед «рятівним колом» усіх видів товариств від дій їх недобросовісних керівників, відповідальність же порядних керівників має також підвищитись.
Очевидно, що «усунення» від виконання обов’язків буде оформлюватись протоколом загальних зборів (конференції чи іншого уповноваженого органу) товариства та рішенням згідно з цим протоколом, але залишається відкритим питання оформлення такого «усунення» за трудовим законодавством, наприклад питання про оплату праці на час «усунення члена виконавчого органу від виконання своїх обов’язків». Тому сподіваємось, що відповідне рішення Конституційного суду України стане поштовхом до змін трудового законодавства у цьому напрямку.
